Наближався Новий рік, і Зайченятко з Їжачком запросили Настуню до свого лісового будиночку. Ось як це було. Зайченятко зателефонувало Настуні і сказало:

— Приїзди до нас 31 грудня, і ми разом зустрінемо Новий рік.

І Настуня приїхала. На красивому новорічному автобусі, котрий курсував із міста до казкового лісу.

Дівчинка легко знайшла доріжку до лісового будиночку. Адже до нього вела вузенька стежечка, а на ній було добре видно сліди двох звіряток. Настуня відразу здогадалася, чиї це сліди, і впевнено закрокувала вперед. Незабаром стежечка привела її до маленького затишного будиночку. На ганочку Настуню зустрічали Зайченятко та Їжачок.

— Привіт, Настуне! – зрадів ій Їжачок. А Зайченятко відразу ж покликало її за собою: — Пішли, ми тобі ялинку покажемо. Це наша головна новорічна ялинка!

— Почекай, Зайчику, — зупинив приятеля Їжачок. – Спочатку Настуню потрібно чаєм пригостити з полуничним варенням. Млинцями з медом, пиріжками та бубличками. Вона з дороги, мабуть, стомилася.

— Правду кажеш, Їжачку, — згодилося Зайченятко. – Неси самовар!

Приніс Їжачок самовар і стали вони пити чай. Випили друзі по склянці чаю, потім ще по одній, потім ще…Але тут Настуня й каже:

— Зайчику, Їжачку, ви ж мені обіцяли новорічну ялинку показати

— Так! – згадало Зайченятко. Воно допило свій чай, витерло мордочку лапкою і сказало: — Ну тоді пішли.

Їжачок та Настуня теж допили чай і стали збиратися

— У вас так темно, що я не можу знайти свої чобітки, — пожалілася Настуня.

— І справді темно, — здивувався Їжачок. – Чого б це так?

— Невже ми так засиділися, що й не помітили, як прийшла ніч? – розхвилювалася Настуня.

— Не може цього бути! – похитало головою Зайченятко і пострибало до дверей. — Ану піду погляну, що робиться в лісі.

Зайченятко потягнуло на себе двері – а з них як повалить сніг! Засипав Зайченятка від лапок до голови. І Їжачка теж. А Настуню не засипав, тому що вона встигла заскочити на підвіконня. Виглянула вона у віконце – а там снігу видимо-невидимо! Справжнє снігове царство! Все навкруги засипало снігом: дерева, кущі, стежку… Навіть віконце, тому так темно стало у будиночку.

— Як же я піду з вами ялинку дивитися? – розгубилася Настуня. – Я не зможу пройти по таких заметах.

— Нічого, пройдеш, — заспокоїв її Їжачок. – У мене для тебе лижі є.

Настя вдягла лижі, і вони втрьох попрямували до ялинки-дивовижі.

По дорозі друзі зустріли стільки всього цікавого! Червону горобину, яка зодягла снігову шубку. Бадьорого червоногрудого снігуря, який швидко перелітав з гілки на гілку. Гриба-велетня, який прихистив під широкою червоною шапкою дружне сімейство комах…

Але головною дивовижею, яку Настуня зустріла на своєму шляху, був зелений пагінець. Так-так, звичайний зелений пагінчик, котрий раптом виглянув із снігового замету. Він так дрижав від холоду, що Настуня не змогла пройти повз нього.

— Біднесенький, — пожаліла його дівчинка. – Мабуть, це підсніжник.

А Зайченятку і Їжачку Настуня сказала:

— Вирушайте, а я вас наздожену.

— А що ти будеш робити? – захвилювався Їжачок.

— Постараюсь зігріти підсніжник. Адже його так жаль.

— Ну, добре, тільки не затримуйся, — попрохало Зайченятко, і вони з Їжачком побігли далі, вправно ковзаючи по снігу.

А Настуня залишилася і спробувала зігріти пагінець. Спочатку вона дихала на нього, ось так: ха-а-а. Ії дихання було теплим і ласкавим, неначе весняний вітерець. Потім вона зняла з себе кожушок і вкрила ним пагінець. Вона присіла перед ним навпочічки і не перестаючи говорила йому добрі слова: «Хороший мій, не замерзай! Ось незабаром прийде весна, стане тепло, сніг розтане і тобі більше не буде холодно». Але до весни було ще так далеко – два довгих зимових місяці. Настуні стало так сумно від цієї думки, що вона аж заплакала.

І тут трапилося диво! Чи то від Настуниних сліз, чи то від її добрих та ніжних слів сніг навкруги пагінця став танути. Він танув все сильніше і сильніше, і ось уже побігли струмочки, подекуди з’явилися острівки чорної землі, у повітрі запахло весною, і пагінець просто таки на очах почав рости і міцніти.

Аж раптом примчали Зайченятко і Їжачок. Вони важко дихали і були чимось дуже стурбовані.

— Настуне, у нас катастрофа! – закричало Зайченя. – Хтось відмінив Новий рік!

— Так, хтось розтопив у лісі сніг і раніше потрібного часу покликав весну! – пробурчав Їжачок. – Ти не знаєш, часом, хто це?

— Я, — чесно зізналася Настуня.

— А для чого ти це зробила?

— Мене стало шкода пагінця, адже він замерзав, і я його зігріла. А коли я його зігріла, прийшла весна.

— Даремно ти це зробила, — похитав колючою головою Їжачок.

— Так, даремно! – розсердилося Зайченятко. – Навіщо пагінець з’явився у нашому лісі раніше потрібного часу? Нічого йому тут робити взимку! Настуне, залишай пагінець і пішли з нами!

— Якщо я його залишу, то він замерзне, — заперечила дівчинка.

— А  якщо не замерзне, тоді у всьому лісі розтане сніг і Нового року не буде – ні в нас, ні в тебе, ні в інших дітей. А вони ж так чекали це свято цілий рік.

— Що ж робити? – знову гірко заплакала дівчинка. – Я дуже люблю Новий рік, і мені шкода інших дітей, які через мене можуть залишитися без новорічних подарунків.. Але пагінець. Він такий милий і беззахисний. Він же не винен в тому, що народився взимку.

— Ні, винен, — вперто стояло на своєму Зайченятко. – Залиш його та пішли з нами!

— Не піду! – твердо вирішила Настуня. Вона перестала плакати та суворо подивилася на Зайченятко та Їжачка.

— Ну то й залишайся тут сама, — махнуло на неї лапкою Зайченятко. А Їжачок знову скрутно похитав головою. – Значить, ми зустрінемо Новий рік без тебе.

Зайченятко та Їжачок пішли, а Настуня знову залишилася одна.

Пішов дощик і дівчинці стало зовсім скрутно, адже вона віддала свого кожушка пагінцю.

— Настуне, мені уже зовсім не холодно, — раптом пролунав з-під кожушка голос. Це був пагінець. Він так виріс, що вже став схожий на невеличке деревце.

— Дощ мені в радість! – деревце простягло до неба, звідки продовжував лити дощ, тоненькі гілочки. – Адже дощ тамує мені спрагу.

Потім деревце нагнулося і опустило до ніг дівчинки її кожушок.

— Одягай, щоб не змокнути та не застудитися, — турботливо сказало воно.

Настуня одягла кожушок і відчула себе набагато краще. Впевневшись, що з деревцем все буде гарно, вона хотіла продовжити шлях, щоб якомога швидше наздогнати Зайченятко та Їжачка. Та й погода покращилась. Дощ закінчився, вийшло сонечко, і все навкруги заграло світлими, радісними барвами. Настуня огледілась, щоб попрощатися з деревцем і не впізнала його: деревце підросло ще більше.

— Яке ж ти гарне! – у захваті вигукнула дівчинка.

— Дякую, Настуне! Ти вже йдеш?

— Так. Мене чекають друзі.

— Друзі? Так вони ж ось, самі до тебе прийшли.

— Де? — Настуня огледілась і не повірила власним очам: з усіх боків до неї наближалися лісові звірі: Вовк, Лисиця, Ведмідь, Зайченятко та Їжачок.

— Так це вона залишила нас без Нового року? – сердито спитав Вовк у Зайченятка, показуючи на Настуню.

— Так, — сказало Зайченятко.

— Я тебе з’їм, дівчинко! – грізно промовив Вовк.

— А потім я! — заревів Ведмідь.

— А я доїм те, що залишиться, – облизнулася Лисиця.

Злякавшись сердитих звірів, дівчинка сховалась за деревом.

— Що ж такого поганого вам зробила Настуня, що ви хочете її з’їсти? – здивувалося дерево.

            — Вона зігріла один пагінець, і від цього сніг розтанув, — пожалівся Їжачок. – А який Новий рік без снігу?

— Не потрібно було рятувати той пагінець! – тупнуло лапкою Зайченятко.– Якби не він, ми б зараз кружляли навкруги новорічної ялинки.

— Перекидалися в снігу та ліпили б сніжки! – сумно додав Вовк.

— А ще б зробили снігову гірку і весело з неї  з’їжджали! – мрійливо промовив Ведмідь. Потім він сумно похитав головою. – Ех, Настуне! Навіщо ти залишила нас без Нового року? Доведеться тебе за це з’їсти.

— Не їжте її! – стало на захист дівчинки дерево. А я вам за це виконаю будь-яке ваше бажання.

— А ти хто? – недовірливо засопів Їжачок.

— Я – дерево-салют! – назвалося дерево. – А зовсім недавно було пагінцем.

— Пагінцем? – не повірило Зайченятко.

— Так, крихітним пагінцем, котрий зігріла своїм теплом ця маленька дівчинка. Вона не дозволила мені замерзнути в лютий мороз. І я хочу їй віддячити за це, — дерево гілочками ласкаво погладило дівчинку по голові. – Щоб допомогти Настуні, я готове виконати ваші бажання.

— Ми хочемо снігу! – один поперед одного закричали звірі. – Ми хочемо Нового року!

Вони так голосно кричали та гарчали, що дерево задрижало… І раптом викинуло вгору фонтан різнокольорових зірочок та вогників.

— Ура! Салют! – знову закричали звірі. Але це було лише початком казки, яку придумало для них дерево. Бачили б ви, як звірі зраділи, коли різнокольорові зірочки та вогники почали перетворюватися в різноманітні чудові речі. Одні – в  ялинкові іграшки, інші – в новорічні подарунки, ще інші – в сніжинки.Сніжинок було так багато, що вони засипали все навкруги: і дерево, і звірів і Настуню – все-все!

— Ура! – втретє закричали звірі. – Новий рік!

Взявшись за лапки, вони почали кружляти навкруги дерева-салюта. Ніхто з них не помітив, як дерево, щедро вкрите м’яким лапатим снігом, раптом стало ялинкою. Великою густою ялинкою, котрій не страшні ніякі морози та заметілі. Лише одна Настуня це помітила. Вона притиснулася до стовбуру ялинки й прошепотіла:

— Дякую тобі, дерево, ти таке добре та мудре. Ти врятувало мене.

— Ну що ти, Настуне, — похитала у відповідь своїми густими пахучими гілками ялинка. – Якби не ти, не твоя доброта, не стояти б мені тут ніколи. Йди до друзів, розділи з ними радість!

Настуня охоче приєдналася до звірів, і всі ій говорили добрі слова – і Вовк, і Ведмідь, і Лисиця, і навіть Кабан, який з’явився невідомо звідки…Тільки Зайченятко та Їжачок нічого не сказали, тому що їх ніде не було.

— А де Зайченятко та Їжачок? – захвилювалася Настуня.

— Твої друзі знайшли новий пагінець, — несподівано повідомила ялинка, — й тепер зігрівають його своїми лапками.

— Не може бути! – здивовано скрикнули звірі. А потім почали шукати Зайченятка та Їжачка. – Де вони? Покажи нам до них дорогу.

І ялинка показала – змахнула в бік лісу своєю лапатою гілкою. Звірі подалися туди дружною юрбою і незабаром справді побачили маленьку галявинку. Посеред неї сиділи Зайченятко та Їжачок і гріли лапками крихітний пагінець.

— А якщо сніг знову розтане? – захвилювався Вовк.

— І Новий рік тоді закінчиться, — пробурмотів Ведмідь.

— Нічого, закінчиться один Новий рік, а тоді прийде інший! – заспокоїв звірів Їжачок. — Адже цей пагінець обов’язково виросте і подарує нам нові дива!

— Нові дива! – дружно підхопили звірі. А потім вони посідали навкруг пагінця та простягли до нього свої лапки.

Отож, якщо ви взимку побачите на небі незвичайний салют, якого ще ніколи не бачили, то знайте – це передає вам вітання чарівне дерево, зігріте любов’ю Настуні та її лісових друзів. А якщо ви уважно придивитесь до салюту, до його чарівних зірочок та вогників, то напевне зможете прочитати: «З Новим роком!»

 

серпень 2014 р.

переклад українською мовою Анатолій Поляченко