Ліхтар на Воскресенській

Ліхтар на Воскресенській

За день до старого Нового року ми з Юті посварилися. Я гримнув дверима, пішов з дому і винайняв номер в готелі у самісінькому центрі міста, на Воскресенській.

Вікно мого номеру виходило на вулицю, нависаючи якраз над тим місцем, де стояв ліхтар, зроблений у вигляді скляного серця. Ввечері ліхтар загорявся десятком крихітних червоних, рожевих та жовто-гарячих сердечок, із яких він і був складений. Тоді ж, з настанням вечірніх сутінок, під мозаїчним серцем починав світитися напис: «Я чекаю, бо кохаю». Не дочекаєшся, згадавши про напис, похмуро гмикнув я. Робити було нічого. Кинувши свою сумку на ліжко, я спустився в готельне кафе, щоб випити кави та вбити час.

У холі я раптом майже зіткнувся з Марі, дружиною мого кращого друга. Вона якраз виходила з перукарні, що знаходилася на першому поверсі готелю.

— А ти що тут робиш? – здивовано піднявши брови, вигукнула вона.

— Живу.

— Живеш? А де Юті?

— А хто це?

— Гм, он воно що. Знову почубилися, – з розумінням кивнула Марі. – То вам вже пора дитинку зробити. А то так і будете все життя дратувати один одного.

— Що, прямо тут зробити?

— А чом би й ні?  Адже тут… Все по-новому.  Неначе вперше.

Я зателефонував Юті і призначив ій побачення біля ліхтаря з сердечком. На мій подив, Юті відразу згодилася на примирення. Лише спитала якимось безбарвним голосом:

— А що ми будемо робити?

— Дитинку. Марі сказала, досить нам мучити один одного. Потрібно вже й нащадків завести.

— Що ж, я не проти.

Ми домовилися зустрітися о пів на шосту вечора. У вікно мені було добре видно, що біля ліхтаря немає нікого. Лише квола заметіль нав’язливо крутилася біля ліхтаря. «Я чекаю, бо кохаю», – згадав я девіз закоханих ідіотів… І тут мене немов би кинуло в жар. До мене тільки зараз дійшло, чому Юті так легко згодилася прийти на побачення. Тому що вона й не думала приходити. От стерва! Не в змозі більше сидіти у готельному номері, я вибіг на вулицю, а там… Все та ж колюча, бездушна заметіль.

Я знову залишився один. А раптом вона все ж таки прийде? Щоб згаяти час, я вирішив прогулятися по Воскресенській. Ліхтар «Серце» стовбичив на одному кінці вулиці, а на протилежному височіла Воскресенська церква, побудована більше трьох століть тому двома козачими полковниками. Подейкували, що в ній зупинявся на молебен Петро I, та мені тогочас якось було байдуже і до церкви, і до чужого царя… Якесь невідоме передчуття потихеньку заволоділо мною. Мені марилися тіні з білими яблуками замість роззявлених ротів; тіні весь час слідували за мною, поки я крокував по Воскресенській. Чортівня якась!

Я брів пустинною вулицею, аж поки не дійшов до колодязя, над яким вивищувалася  невелика арка. Від колодязя до церкви залишалося ще метрів п’ятдесят. Це був пам’ятник сумці, який символізував ідею виникнення нашого міста: до бронзового колодязної коміру, закріпленого між аркою, замість відра було підвішено мисливську сумку. За переказами, в середині XVII сторіччя три такі сумки, вщент набиті золотими монетами, було знайдено в дубовому гайку, який ріс неподалік. Скарби пішли на будівництво міста, а зображення трьох сумок увіковічнили на його гербі… Колодязь з’явився не дуже давно, але жителі міста швидко придумали нову традицію – при кожній можливості старалися кинути в нього монетку чи потерти нею бронзові монетки, які ніби-то висипалися із мисливської сумки. Щоб бути щасливим та багатим, щоб здійснювалися бажання – ох, хоча б одне та здійснилося…

Я ніколи не вірив в подібні дурниці і напевне спокійно пройшов би повз колодязь, якби не блиск золота, який раптово засліпив мене. Я підійшов ближче до колодязя і завмер, не в змозі відвести погляду від бронзової сумки. На мене падав сніг, він падав і в колодязь… Ледве торкнувшись мисливської сумки, сніжинки тут же перетворювалися на золоті монети. Вони густо обліпили сумку, як молюски днище стародавного вітрильника.

Я простягнув руку до таємничих золотих дукатів, але раптом щось промайнуло між моєю рукою та сумкою – чи то тінь, чи то блискавка, – і в наступну мить невідома сила відкинула мене геть…

Я знову тупцював неподалік ліхтарного стовба, з якого мені кокетливо підморгувало скляне серце. Золото! Фу, це ж треба було такому привидітися.

І тут я побачив її. Дива! Тільки що тут нікого не було, і ось на тобі! Я навіть протер очі, але вона… Вона продовжувала стояти біля стовпа, підпираючи його спиною.

— Юті! – щасливий, я кинувся до неї. Але це була не Юті.

— А-а, обізнався, – вибачився я.

— Нічого, буває, – байдуже здвигнула плечима незнайомка. На ній був старомодній беретик, який, проте, дуже личив ій, і довге, не по зросту, чорне пальто.

Вона не йшла, не йшов і я. Час промайнув швидко, ліхтар засвітився, але Юті все не було. Не було і того, на кого чекала дівчина.

— Ось що, ходімо в кафе, – без натяків запропонував я. – Вип’ємо чого-небудь гаряченького.

Незнайомка підійшла впритул, піднялася навшпиньки і, широко посміхнувшись, сказала: «Я згодна». Коли вона посміхалася, в кутиках її рота зловісно зблиснули два ікла.  Боже, та що ж за день сьогодні, промайнуло у мене в голові. Я ще не встиг злякатися, як вона взяла мене за руку. Кінчиком хвоста, який вигулькнув з під-поли її чорного пальта, вона схопила мене за руку і щосили потягла за собою.

Взагалі-то вона виявилася доволі милою особою. Незважаючи на хвіст та ріжки. Так-так, коли вона зняла берет, я побачив у неї ріжки. Ми познайомилися. Її звали Люцинія. В неї було кучеряве каштанове волосся, яке пахло новорічними хлопавками, і різнокольорові очі, як у Девіда Боуї. Ми пили трав’яний чай і про щось безтурботно розмовляли. Але незабаром це мені набридло.

 — Кого ти там виглядаєш? – упіймавши мій погляд, спрямований за вікно, спитала Люцинія. – Її чекаєш, так?

— Нікого я не чекаю.

— Чекаєш, чекаєш. А хочеш… ти про неї забудеш? Про все на світі забудеш!

— Хочу!

— Тоді ось!

 Вона хльостко вдарила по підлозі хвостом… Але навкруги нічого не змінилося.

— Ти не на мене дивись, а у вікно, – вона розсміялася.

Я слухняно перевів погляд з неї на вікно і завмер від побаченого. Під ліхтарем, розкидавши в різні боки кволу заметіль, висів смерч. Я придивився уважніше: чи то шматочки диму, чи то знайомі тіні, які переслідували мене годину назад, сплелися в смерчі в шаленому хороводі.

— Ну то й що? – я байдуже повів плечима. – Іншого фокусу я від тебе й не чекав.

— Так ось ти як? – переставши сміятися, аж зашипіла Люцинія. Вона вдарила хвостом вдруге, і в ту ж мить тіні всім кагалом кинулися до дверей кафе.

Двері відчинилися і впустили всередину цю зграю привидів. Вони стали несамовито носитися під стелею кафе. Від їх метушіння у мене замерехтіло в очах.

— Для чого ти покликала сюди цих монстрів?

— Монстрів? – дико, зовсім не по-дівочі, розреготалася Ліцинія. Вона ляснула хвостом втретє. – Дивися! Ось тепер це справжні монстри!

В ту ж мить метушливі тіні щезли, зате з’явилися чудовиська. Волохаті та голомозі, з синіми та зеленими головами, з залізними дзьобами та хижими харями, вони вивергали вогонь та несамовито клацали іклами… Яка гидота!

Я крадькома озирнувся. Кілька відвідувачів, які за іронією долі опинилися в цей момент в кафе, сиділи ні живі ні мертві від страху.

— Ой леле! Нічого собі чайку попили!

— А що таке? – спитала Люцинія. Вона окинула поглядом свох співплемінників і розреготалася. – Ти про них, чи що? Ну чому ти бачиш в усьому лише погане? Так, вони чудовиська, вони страхітливі… Але лише для тебе та тобі подібних. Ти думаєш, ти виглядаєш краще в очах метелика чи мурашки? Адже я тобі тоже не відразу сподобалася. Я бачила, як ти звикав до моїх ріжок та хвоста.

— З тобою цікаво.

— Справді? А як ти про це дізнався?

— Ну, ми з тобою розговорилися.

— Гм, а що тобі заважає поговорити ще з ким-небудь? Обирай будь-кого!

— Збиткуєшся? Та мені на них страшно глянути, не те що підійти.

— Ти знову за своє? Як же міцно в тобі засіло шаблонне мислення… Та й не т ільки в тобі одному, – Люцинія кивнула в бік замовклих відвідувачів людського роду. – Живете стереотипами, міркуєте стереотипами. Хвалитеся, що вмієте відрізняти добро від зла… Та ні чорта ви не вмієте! – заволала вона й спересердя хльоснула хвостом. Уже вчетверте.

Чудовиська… Ні, вони нікуди не поділися, але їх неначе підмінили. Приодягли та олюднили! На кожному з них раптом з’явилося дивовижне вбрання: перуки, капелюхи з пір’ям, якісь свитки, камзоли, корсети і величезні, немов парашюти, спідниці.

Та це були ще не всі перетворення. Столики в кафе раптом зменшилися, в кутку з’явилися нові незнайомці, вони бринькали і дзвеніли якимись інструментами, у вільне від столів коло вийшли перші ряжені чудовиська, музики нарешті вдарили по цимбалах – і почався такий танок! Ми з Ліцинією також підхопилися зі своїх місць і кинулися до танцювального кола.

Ноги, лапи, рила, обличчя, дзьоби, вовчі та собачі морди… Всих охопили кураж та веселощі, музика всіх зрівняла та зблизила… Коли ми втомилися, музики заграли повільний танець.

Аж раптом я спиною відчув холод, немов би хтось увійшов з вулиці і не зачинив за собою двері. Я відразу оглянувся: двері в кафе були відкриті навстіж, якась дівчина, стоячи до мене спиною, допомагала протиснутися в приміщення своєму супутникові. Що за дивак,  скривився я, розгледівши на хлопцеві крила. Він був весь у білому, і крила також були білими. Вирядився, неначе на карнавал, знову насмішкувато гмикнув я і вже хотів було відвернутися, але якраз в цю мить дівчина повернула голову у мій бік… Це була Юті. Моє серце закалатало від щастя. Вона все-таки прийшла!

— Ти знаєш, хто це? – все ще перебуваючи у захваті, я міцно обійняв за плечі Люцинію. Але вона м’яко відсторонила мене від себе.

— Так, я знаю, хто це… Янгол. Про якого я навіть не мріяла.

— Янгол? – я був збитий з пантелику і дивився на незграбного хлопця у білому, який нарешті протиснувся в двері. – То виходить, і крила в нього справжні?

— Він весь справжній.

Вiд цих слiв Люцинii, вiд того, як заблищали її очi i соромливо заховався пiд поли пальта хвiст, у мене знову перехопило подих, по тiлу пiшла млість, i я, абсолютно щасливий, зробив крок до моєi Ютi.

Потiм ми танцювали, безперестанку мiняючись з янголом партнерками. Зрештою, я залишився з Ютi, а янгол – з Люцинiєю. Можливо, вiн краще мене розгледiв в нiй те гарне, що в нiй було…

Але ось танцi закiнчилися, i почався карнавал. Ми висипали з кафе на вулицю, де все ще йшов снiг, i взявшись за руки, покрокували в дальнiй кiнець Воскресенської. Я весь час ловив погляд Ютi – ii очi сяяли вiд щастя. Не янголи, не демони i не чудовиська, ми, можливо, вперше вiдчули, як це бути щасливими людьми.

В двух кроках попереду нас йшов янгол з Люцинiєю. Вiн турботливо тримав над її головою крило, щоб на неї не потрапляв снiг, а вона щось тихесенько шепотiла йому на вухо.

Перед кам’яним колодязем наша чудернацька делегація зупинилася, з перших рядiв почулся здивованi вигуки. Ми з Ютi проштовхалися до колодязя i теж не змогли стримати свого здивування. Не лише сумка, але й весь колодязь були вщент заповненi золотими монетами. Нiчого собi, та тут не лише нашим дiтям, а ще й правнукам вистачить, мимоволi присвиснув я про себе.

Але раптом, карбуючи пiвнiч, зовсiм поруч зазвучали церковнi дзвони. I все золото, що лежало в колодязi, миттєво щезло, знову перетворившись на снiг. Зате звiдкiлясь всерединi колодязя з’явилися сходи, а сам вiн помiтно збiльшився. Я нахилився, щоб краще роздивитися схiдцi. Але раптом вони здригнулися i рушили донизу. Це був ескалатор!

Подiлившись на пари, чудернацькi створiння стали дружненько спускатися по ескалатору i зникати на днi чарiвного колодязя.

Останнiми йшли Люцинiя та янгол. Вiн розцiлував нас з Ютi на прощання.

— Через дев’ять мiсяцiв я до вас повернуся, – пообiцяв вiн. I вiдразу ж виправився: – Ну, не лише до вас… Коротше, ви здогадуєтесь, про кого я.

— А я повернуся до вас набагато ранiше, – хитро примружилася Люцинiя.

Вона схопила янгола за руку i потягла його до колодязя. А можливо, янгол її… Ось вони зiйшли сходами i щезли на днi колодязя. Я хотiв помахати їм на прощання, але раптом знизу пiднявся такий густий стовп пару, що миттю сховав i дно, i ескалатор, i сумку… Пар забив нам памороки, а коли ми прийшли до тями, то вже знаходилися на iншому краю вулицi. Поруч з лiхтарем з рiзнокольоровим серцем.

Ми стояли поруч з лiхтарем i, задерши голови, повторювали в один голос:

— Я чекаю, бо кохаю, я чекаю, бо кохаю…

При цьому я думав про слова янгола, а Ютi, мабуть, – про обiцянку, котру нам надала Люцинiя.

Через деякий час Ютi зiзналася менi, поклавши голову на плече, що в нас буде дитина.

 

Сiчень 2015 р.

(с) Павло Парфін

(с) Переклад українською мовою Анатолій Поляченко

Как заказать персональную книгу-сказку

  1. Связаться с нами по этой форме.
  2. Пришлите нам фотографии , которые вы хотите разместить в книге, в хорошем качестве.
  3. Заполнить анкету , которую мы вышлем вам для написания сказки.
  4. Вы можете прислать нам поздравительный текст от вашего имени, который мы включим в книгу-сказку.
  5. Мы работаем по предоплате , которая составляет 50% стоимости создания книги (написание сказки, дизайн, оформление и верстка книги).
Заказать книгу


Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×
Заказать книгу


Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×
Заказать книгу

Если Вы заказываете 5 экземпляров персональной книги "Книга-сказка для ребенка" или "Книга-сказка на Свадьбу", то вы получаете скидку 25% на каждый экземпляр. Теперь Вы сможете подарить копии книги всем Вашим родственникам.


Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×
Задать вопрос

Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×
Книга-сказка для влюбленных
Сказки для влюбленных

Если вы влюблены и хотите сделать любимому человеку оригинальный, красочный, незабываемый и, главное, душевный подарок – закажите ему книгу. Не простую книгу, а персональную, в которой вы и дорогой вам человек будете главными героями. К годовщине вашего знакомства, совместной жизни или отношений мы напишем добрую романтическую сказку для влюбленных ..

Читать дальше

×
Корпоративная книга-сказка
Детские сказки

Вы – счастливая мама или папа. Ваш ребенок растет не по дням, а по часам. Вы души не чаете в своем малыше. Он наполнил вашу жизнь драгоценным теплым светом, о котором раньше вы могли только мечтать. Жизнь прекрасна!..

Читать дальше

×
Книга-сказка на свадьбу
Сказки на свадьбу

У Вас или Ваших близких скоро свадьба? Вы хотите удивить свою половинку необычным подарком? Если вы хотите сделать любимому человеку оригинальный, красочный и незабываемый подарок – закажите книгу, в которой вы и любимый вами человек будете главными героями ..

Читать дальше

×
Персональные сказки-фантазии
Сказка-фантазия

У вас есть все. Вы многое видали на своем веку, и вас уже ничем не удивить. Жизнь предсказуема, считаете вы, все роли в ней давно расписаны, а сюжет известен заранее. Оттого жизнь скучна.
А что, если… Нет, погодите, дайте сказать нам слово ..

Читать дальше

×
Книга-сказка для ребенка
Книги для ребенка

Вы – счастливые родители и задумались, какой бы подарок подарить своему малышу. Мы с удовольствием напишем книгу-сказку, в которой ваш маленький сын или дочь будут главными героями, и поместим в книгу фотографии вашего ребенка..

Читать дальше

×
Книга-сказка для детсада
Книги для дет.сада

Мы знаем, что подарить детям, которые ходят в одну группу детского сада. Это – книга с фотографиями этих детей. А если к фотографиям добавить сказочную историю про этих детей, красивый, яркий, веселый дизайн – получится настоящая книга-сказка! Вы только вообразите себе ..

Читать дальше

×
Книга-сказка для школьников
Книги для школьников

Чем удивить современных школьников? Это задача не из легких. Они такие умные, ловкие, сообразительные, они все хотят знать и уметь. Они такие необыкновенные, что вполне могли бы стать героями захватывающей приключенческой истории. А почему бы и нет? ..

Читать дальше

×
Книга-сказка к празднику
Книги на праздник

Книга на праздники, сделанная индивидуально, — это очень оригинальный подарок. Врятли кто-то будет ожидать такого. Праздников так много: Новый год, 8 Марта, Рождество, 14 февраля, день рождения, 23 февраля, юбилеи, профессиональные праздники. Список можно продолжать ..

Читать дальше

×
Книга-сказка на выпускной
Книги на выпускной

Не стоит думать, что сказка хороший подарок только для выпускников детского сада или младшей школы. Яркая современная фотокнига – это самый удачный и оригинальный подарок для самых разных случаев. В том числе ей будут рады и старшеклассники, выпускники вузов, лицеев, колледжей и любых других учебных заведений..

Читать дальше

×
Книга-фотоальбом
Фотоальбом

Под фотоальбомом мы понимаем книгу с Вашими фото, оформленную в творческом стиле. Для взрослых и детей прекрасным подарком к любому празднику станет фотоальбом!
Малыши очень быстро растут и меняются, особенно в первый год жизни. Только родители знают, какие они бывают

Читать дальше

×
Заказать Именную книгу


Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×
Заказать Индивидуальную книгу


Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×
Книга-сказка для юбиляра
Книга для юбиляра

К юбиляру всегда особое отношение. Трепетное и почтительное. Юбиляра неизменно окружают любовью и вниманием. А какие подарки дарят юбиляру! Самые-самые!

Если приближается юбилей близкого вам человека, друга или коллеги по работе, то рано или поздно вам придется подумать о подарке имениннику.

Читать дальше

×
Заказать книгу


Спасибо! Сообщение успешно отправлено.
Мы свяжемся с Вами в ближайшее время

Like

×